Обніжок

Обніжок горбиться з долини:

Як вуж – покручений лежить.

З обох боків колосся лине

І висне вусом до межі…

Перетина межа чубата

Дорогу зграйним бурунам,

Тікає геть – під сірі хати

І ділить поле пополам!

Немов накреслена рукою —

Вона на грані двох стихій:

Сюди – могутньою рікою

Зеленоплинний біг,

А там – пошматані розливи

На безліч власницьких клинів

І пінне жито полохливо

Ламає листя будяків!..

О, межі, вкриті бур’янами!

Останню кров спиваєте з землі:

З дідів – ви наче рани

На рясношатім тлі!

Штурмують вас могутні зливи —

(За плавом плав із далини!)

І незабаром – спільні ниви

Зітруть обніжки і клини!