Ода

Я мов мембрана:

в шелесті, в шумах, в згучанні…

Я чую, як згуки проходять крізь мене,

від мене і далі…

– Згуки людей,

що родились раніше,

і тих, що народяться після,

і тих, що живуть і працюють зо мною…

Людино, я завжди з тобою!

Ось ти повертаєш додому;

галуззя пройдених літ

шумить за тобою —

галуззя літ, що колись розцвітали

й давали плоди.

– Людино, це ж ти! – шумить надо мною,

крізь мене і далі, – руки свої простягаєш

в прийдешнє,

за обрії наших орбіт.

– У новий золотіючий світ.