Блакитний[19] пейзаж

Де хмара* пролляла блакитну акварель,

криничка сріблиться. Пішла рости щириця*.

Всміхається в траві ромашка білолиця.

На повний виднокруг підноситься орел*.

І янгол* радости благословляє їх —

простерті на ліси і на Чернігів крила…

І голос гайовий*, і заболотний* сміх —

усе, усе за те, щоб нива золотіла.

І серце тішиться, й розходиться брова*.

Походжує в садку тютюнник* гордовитий:

пора б пасинкувать… й долонею, як діти,

квітчасті голови до серця пригріва.

Шумить зелений* дуб – умитий, просвітлілий.

І сокір голубий ще й не притих від сліз.

І світиться крізь них і крізь далекий ліс

малюнок Києва – блакитно-білий, білий.