Надвечір’я

1

Дзвінкіш мороз. І вечір на шибках

Малює тьмяно бронзові любистки.

Ще мить – і догорять останні блиски,

Рожева тінь сховається в кутках.

І в безбережнім, фіалковім морі

Потонуть села, хутори, дороги…

І тільки вогники убогих хат

Яснітимуть у мовчазних степах.

2

Глибокий присмерк перейде туманом,

В полях зажевріє веселий жар.

І знову місяць, круглий і рум’яний,

Блискучим колом випливе з-за хмар.

І заясніють вулиці снігами,

Прозорий дим полине за хатами.

І білий иній розцвіте бузком

Під кожним тином, ґанком і вікном.

3

О ці казкові тихі надвечір’я

Дзвінких, золоторогих вечорів,

І синь небес у пелюстках сузір’я,

І гул річок під скелями борів…

Неначе дивна білосніжна мрія,

Зимова ніч виходить з берегів.

Горить, сріблиться ніжно над землею

Далекою північною зорею.