Арія каламарів

Нема на чорнильних морях

Сторін вітряного світу,

Задарма ти сплачуєш фрахт

І цілишся вістрям бушприту.

Чуєш веселі каламарі

Співають арію ночі.

Схід електричної зорі

Пропитав їх чорнильні очи.

Над машинкою вона

В дзеркальце гляне і знову

Біля нічного вікна

Вистукує слово по слову.

Колотиться в серці моїм

Істерика ундервудів.

Стоїть на площі казенний дім,

Стоїть століттям нудить.

Стоїть і тінь лягла

На лиця, на папери,

Як дерев’яних два крила

За кожним б’ються двері.

Там за червоним за сукном

Сидить пузатий сонний.

Він пише золотим пером

В дому шестиколоннім.

Каламарі ж усе ведуть

Своє шкляне піано.

Від столика до шафи путь

Топтати тільки й дано.

Все з панночкою кокетує смерть,

Цілує в хижий ротик

В каламарях чорнила вщерть

Проллє ніжніший дотик.