«Степи безводні. Безрибні ріки…»

Степи безводні. Безрибні ріки.

Гаї порожні. Безлюдні села.

Зросли у серці тривожні крики…

Мій дім – руїна. Мій край – пустеля…

І серце гине в жалях холодних.

В глибинах смутку.

В безоднях втрати.

Стоїть над світом в думках-безоднях

в свитині драній старенька мати.

Старого шляху сумна обнова…

І вітер кришить знайому хустку…

Хоч крихту правди, хоч відгук слова

у цю країну, в країну-пустку!