Октави

І

…І далі йдемо мертвими степами,

Я – мовчазний, печальний – колоніст…

«Он бачите, маячать свіжі плями,

Це ховрашок ссе кров і душу їсть.

Надовго він залишить в серці пам’ять».

І суховій – незваний степу гість —

Свавільними, крутими манівцями:

Де глянув – смерть, де став – і паща ями.

ІІ

Вмирає в спеці засніжений степ

І приспаний, зів’ялий, не шелесне,

Лиш курява, мов марево, росте

І килимом вкриває зір небесний.

Вдягнулися поля в жалобний креп…

Дарма, о життєрадісная весно,

Ти крильми радости обвіяла поля,

Дарма, уквітчана, услала рястом шлях!

ІІІ

Потріскана, обпалена земля

Подзвонює сумним бляшаним дзвоном.

А сонце головешками жбурля…

Скрізь – мертвий сон. Кругом безлюддя сонне.

В колоніях хатки печально сплять.

Наспівує десь вітер монотонно,

На небі ні хмариночки. Лиш пилом

Окутано. Все небо – сивий килим.

ІV

Природо, невблаганная природо,

Селянський піт висмоктуєш ущерть;

Здригнеш же під ударом грізним: «годі!»

Нестриманим, палким буянням серць

І звуками неспіваних мелодій

О, викличем тебе іще на герць!

І, де посів під суховієм в’яне,

Розквітне ряст безмежний і багряний.