Дріма земля

В блакиті струни хтось нап’яв,

а сонце променем по струнах —

то з моря гречок білорунних

бджолиний дзум…

Дріма земля;

дріма сумний стернистий лан;

село,

городи,

гай і став…

В блакиті струни хтось нап’яв.

Гриміли грози й одгриміли.

В яру Купало одцвіло…

В садках пишається село

горами рижих ожередів,

і пахнуть соняшники медом,

і манять яблука доспілі.

Гриміли грози й одгриміли…

Пливуть останні дні погожі.

Такі засмаглі і веселі

дівчата тіпають куделі;

за ними скоро синю просинь

затче у білі пасма осінь.

Вже одцвітають пишні рожі, —

пливуть останні дні погожі…

І скоро криком журавлі

пошлють гаям своє прощання.

За ними й я…

– Прощай, кохана!

– Чого ж сумні, чого журливі,

як осінь, очи – чорносливи?

Ми ще цвістимем на землі!!!

…У вирій з криком журавлі…