«І я тоді ставав на перехресті…»

…І я тоді ставав на перехресті,

Безсилий рвати злі колоди пут —

В літературі, в інституті, в тресті

Тікав з кута я в ще глухіший кут.

Ставав спецом, попутником, і порох,

що дав би полум’я, в мені сирів…

Тоді питалися: союзник я, чи ворог?

І знову вперто пхали в яму, в рів.

Тоді, байдужий і сухіший вобли,

дививсь я тупо на планети глоб:

весь світ здавався за одну оглоблю,

спрямовану на мене, прямо в лоб.

Мого термометра чимраз дрібніла скаля,

мене з’їдав мовчання чортів гріх;

вперед мене рогачки не пускали,

назад мені вже не було доріг…