Екран

Отак прийти і сісти в третім ряді

Провінціального кіно «Вампір»,

Де не почуєш пахощів помади,

Не відаєш, хто визнаний кумир…

Дивитися, не знаючи акторів,

Сприймати світ, не знаючи спокус,

І, вірячи в невинайдені зорі,

Нанизувать рядки прозорих бус…

Хто режисер – творець безмежних кадрів,

Хто оператор – співборець творінь, —

Хіба цікаво крізь сприймання ватри,

Хіба потрібно крізь вогні молінь!

І ось – підеш, немов п’яний, додому,

Одірваний від світу та людей…

Якась далека, тиха й невідома

Тобі на серце руку покладе.

І ось ідеш з кіно якогось ряду —

Спадає дощ, кублиться злий туман…

А в серці спів нечуваного ладу

Заплів мінливий, радісний екран!