«Дзвенить і дзвонить…»

Дзвенить і дзвонить,

Пала і палить —

В гучні долоні

Ловить опали.

У моє серце вливає силу,

В усю істоту влива буяння

І крик бажання – якби-то крила —

За обрій щастя – до мук згорання!

Вечором травам – забавка —

Вітер жене в далину…

Чи потерчата чи мавки

Степову вкрали луну?

Крикнуть і зойкнуть – даремно

Відгук тане – мов тінь…

Ліс кривулькою темною

Повирізав далечінь.

Над лопухом пелехатим

Бражник уперто гуде,

Ніч павуком волохатим

Дня висисає мед.

Гримнуть би раптом з гармати,

Чи одшукався б тоді,

Тиші з луною розп’ятих,

Єдності згублений слід?