В парку

Юний сміх і тихий стогін

В струнах вітів забряжчали.

Ой заплутались дороги

В синьо-сніжному кришталі.

Поле під заметом білим

Стогне, крекче: «Де ти, весно,

Де зелені трави-хвилі,

Чом проміння не воскресне».

Я вслухаюсь в гомін сосен,

В опечалене гудіння.

Діямантовії сльози

Заплелись в сосновій піні.

Серед стомленого гаю

Вже гучніш срібляста ліра

Спів про радість виграває,

Вітер в такт їй: вірю, вірю.