Елегія

Брожу по парку,

Дивлюся на красу,

Залиту золотом і сумом,

І сам себе на вогнище несу,

Бо чую серцем осінь хмуру…

Я сам

у собі

сиву

волосину

вирвав.

Згадай давно – минулий гул…

Неначе я й не жив…

Чому ж я оцвітаю?

Сивіє

голова

од дум…