«Тінь рожевих згасань – за плечима…»

Тінь рожевих згасань – за плечима.

Але там, вдалині, у пітьмі

Розриваються жахом невпинним

Ще прийдешні, не бувші дні.

Вони йдуть, наближають, бурують,

У нестямі грози і жаги

Підіймають незнано-злую,

Невмирущу муку землі.

Наближайтесь! суворим рядом

Станьте тут, біля лану й лісів.

За крицево-бронзовим ладом

Летимо у багряному сні.