Весна

Розтали вже слова останні

– (той дим розтання на пероні)…

Свічки червонії каштани

до сонця палять; чути: дзвонять

в селі далекому за лугом —

там дівчина-весна задумна

іде, – всміхається… їй туга,

їй радість, – сміх; а може суму,

а може болю чаша повна…

це, як лязурок, ясне небо…

Слова розтання молитовні

нижу востаннє… Може треба —

у тую далечінь дзвінкую —

тій дівчині-весні ласкавій

сказати: пісню щастя чую

та слів нема… усі віддав їй…