«Широку китайку розметано кроками…»

Широку китайку розметано кроками,

закинуто десь у степах булаву.

Дивлюся в долину очима високими

на крила дахів, на шляхів куряву.

І куряться далі, і думи здоріжені,

козачій дорозі немає кінця.

Не видно Вкраїни, і ходить по Ніжині

янівський панок у картатих штанцях.

Не чути у дзвоні могутнього Києва —

дзвенять і хихочуть чиїсь бубенці…

Летить кудись трійка надхненна Батиєва —

лиш пил золотий на чотири кінці…