«Не зови, не мани, я не знаю тебе…»

Не зови, не мани, я не знаю тебе.

Ти не ти, ти мара, ти лиш привид, ти сон,

В мене любка була, але вмерла вона,

І любив її так, що квилить в серці стон.

В мене любка була, така гарна, як рай

І чарівна, як сон, як привабні світи,

І подібна ти їй, ти подібна їй, знай!

Та усе то не ти, то не ти, ні не ти.

В мене любка була, я любив її страх!

Я, мов тінь її, біг по слідочкам її.

А вона моє серце жбурнула на шлях

І стоптала святі почування мої…

В мене любка була… Ненавиджу її!

Ненавиджу тебе, ти подібна її.

А цілую тебе, щоби люто помстить

Почування ображені в серці мої.