Мати

Сіра ти сіра. Темна. Розхристана. Сльози не перли – рубіни кривавії.

Усмішка стомлена. Жалем повитая. Очи – ласкаві.

Слава зів’яла. Сіре мовчання. Таємне. Сміху не чути. Темно.

Діти, ой діти. Темні, замучені. Душі безкрилі – отрутою знаджені.

Погляди хворі. Скуті самітністю. Плечі обтяжені.

Люто-скажені соняшну радість убили…

Млисто. Темно, похило.

Мати, ой мати! Теми, безсила… Помацки діти голодні блукають.

Руки криваві їх. Ноги поранені. Раю шукають…

Їх колисаєш прозорою ласкою —

Тихою казкою.