На воронівських кручах

Просторо ліг замислений Дніпро,

Спокійно котить темні хвилі…

Пливуть плоти. Чайки сніговокрилі

Кричать і падають. Широкий рот

Роззявив сом дурний, ковтаючи гачка,

І гнеться вудлище… Дівчата

Сміються з берега. Одна, струнка й в’юнка,

Взялася косу мокру заплітати.

Вже вечоріє… Пада тепла мла,

Десь кроншнепи несміло обізвались,

Стихає гомін дальній пароплава,

І світла тінь од місяця лягла.