«У рожево-сумних блисках дня, що погасав…»

У рожево-сумних блисках дня, що погасав,

Тихо пролунало;

– Мене… покохай…

Сяйво?

Рай?

За обрієм сонце впало.

День не червоніє,

Різко і жорстоко розляглося:

– Ні.

Тиша.

Ніч!

Хтось Жорстокий регоче,

Радіючи болем:

«Пам’ятаєш ці ночі?

Їх не буде ніколи!»

Хтось Жорстокий, пророчий…