Незримий

Я мертво спав в страшній печері.

Я спав… І враз почув у сні,

Як хтось, Незримий, стукнув в двері, —

Як цим, без тіла – на коні.

І щось хотів мені згадати,

Моє загублене оддать, —

А я не міг звестися, встати,

І саван смерти розірвать.

І був, як мрець, в глухій печері,

Де сплять потвори кам’яні.

А він, Незримий, стукав в двері,

І скорбно плакав по мені.

І довго чулося ридання, —

Але не міг проснуться я.

І чув я стук його в останнє,

І стук копит його коня.