«Верба над ставом чеше довгі коси…»

Верба над ставом чеше довгі коси,

В прозорім золоті і небо і земля.

Мов, янтарі на травах роси,

А в них – і сонце і поля.

Дзвенять струнами вогники блакиті,

Вливають в серце сонячне пиття.

Отак би вік це п’яне щастя пити,

Шалене щастя радости життя.

За сонцем лине на верхів’я гір.

Безжурний вітер плеще у долоні,

В зеленім смутку дальні оболоні,

А навкруги такий простір.