А все ж ми стрінемося випадково

А все ж ми стрінемося випадково,

На пароплаві десь і може восени,

І може здійсняться, немов намова,

Твої страшні, мої безумні сни!..

Ти уяви – вода плюскоче в кручу,

Холодний захід вмер, шепочуть комиші,

Схилилась ти на вигнуте поруччя…

Ти придивляєшся, як гай в туман біжить.

Цілуючи простори, впала зірка,

Спалила цілу путь і вмерла вдалині.

І відізвалися в мойому серці гірко

Дитячі мрії у забутім сні.

Ти уяви: за кермою керманич

Неначе кам’яний, шумує колесо,

І лози з берегу нам шлють добраніч,

Співучі обрії, і небо… й тихий сон…

Оце і все… я не скажу ні слова —

Твої страшні, – мої безумні сни…

Далеко десь ще стрінемося знову,

На пароплаві може, може восени…