Ровесникам

Хай буде день один, як відблиск неба синій,

Щоб нам, ровесникам, піти черев мости,

Які показують дороги у долині,

Куди за юністю, за радістю піти…

Промчить травневий кінь, ударить в діл копитом,

Чи вдягнеться в багрець пахучий листопад, —

Ми будем жити так, щоб не дарма прожити,

Бо ж корабель життя не вернеться назад.

І що нам мілина, чи риф, чи грізні бурі,

Ачей же допливем. Гей, уперед стерно!

Хай хтось за борт впаде до всіх чортів і фурій,

Аби лиш доплисти, а далі – все одно.

На острові впадуть, як постарілі птиці,

Підламлені життям ровесники мої,

І буде знать орел, що їх серця із криці,

Не виклює орел очей орлиних їм.

Ходімо ж в день оцей, що наче відблиск синій

І клечіні нарвем, зробивши всім вінки…

Бо, може, тільки так і пощастить людині

Дістати для життя не роки, а віки.