«Сіро в небі, згасли зорі…»

Сіро в небі, згасли зорі,

Глухо стогнуть чайки в морі,

Хвиля груди підійма.

Промінь боязко прогляне,

І надія-квітка в’яне,

Розпач душу обійма.

І встають палкі питання:

Коли скінчаться страждання,

Повернеться серцю міч?

Розійдуться чорні хмари,

Розіллються сонця чари

І порветься глупа ніч?

Та мовчить природа-мати,

Більше ж ні в кого спитати,

Я самотній, я один.

Лиш навкруг безкрає море:

З кимсь таємно гра-говоре,

Вириваючись з глибин.

Я підслухав тую мову —

Грізну, горду і чудову —

Про невпинну боротьбу.

Про щасливу перемогу,

Чорних сил сумну тривогу,

Божевільство і ганьбу.