Немає слів

Немає слів, а хочеться сказати,

мов білим цвітом процвісти: —

Яка прекрасна ти, о земле-мати!

Яка прекрасна ти!

Немає слів, а тільки в скроні стука

гаряча кров.

Яке то щастя, біль і мука —

земна любов!

– Люблю тебе, блакитна зоре,

подруго мила! Та чи ж любиш ти?

– Як радісно в пшеничнім морі

вперед, вперед пливти!

Немає слів, а хочу прогриміти,

мов голос травневих дощів:

– Не заважайте нам весніти,

бо блисне гнів!