В гостях у тата

Так, як бувало, старий балагула

од станції віз, за годину верству проїжджаючи,

вечір тихенько і сумно наспівував «люлі»,

в синю колиску за обрій поклавши

натомлених сонячних зайчиків.

Чорні колеса, немов кентаври великі,

пили болото і хлюпали, бризки пускаючи.

Плентавсь старий екіпаж, як одноногий каліка,

і спали в колисці за обрієм сонячні зайчики.

Скоро містечко. (Воно як салоп старомодній,

весь в нафталіні, із скрині старої добутий.)

Очі будинки примружать трахомні й голодні,

очі, в яких причаївся одвічний столітьовий смуток.

Хлюпає колесо. Ну ж бо, старий балагуло!

Швидше! Скубни за руді заялозені віжки.

…Перший будиночок. Вивіска «Янкеля Сімона Гула

заля для стріжкі, заліжки та бріжки».

Далі будинки – похилі сліпі ліліпути.

І виситься тільки камінна стара синагога.

Здається, вона це зробила сусідів сліпими, розбутими

во ім’я свойого старого безглуздого бога.

О, шолом-алейхем![20] – одвічний приют ортодоксів!

Все на Месію чекаєш, пейсатий меламед Авруме?

В день Йом-Кіпура[21] молишся богові й постиш,

Про Мордохая читаєш на Пурім[22].

І швидше за мишу прудку пробіжить по завулочках чутка:

«До нашого шамеса[23] з Харкова донька приїхала».

А в шамеса очи наповнені слізьми і смутком

і буде старому така несподівана втіха.

Ось він в старих окулярах, нитками зав’язаних,

в жовтому талесі, синій ярмулці і босий.

Сильно хвилюється. В голосі чуються – спазми.

Тато старий і безсилий, як стомлена осінь.

Приїхала донька. Дитина кохана й ворожа.

(А двоє синів біля Криму на землю давно переїхали —

єврейські селяни, а шамес сивенький не може.

і очи старого наповнені слізьми і смутком.)

Вечором синім, суботнім,

тато читає старе, як життя, П’ятикнижжя.

З журою буду дивитись на стомлені плечі.

Погляд у батька стає і суворий і ніжний.

Жаль до старого і трохи любови на серці,

може, примусять лишитись в містечку на тиждень.

Мама стара вгощатиме рибою з перцем,

кугіль пектиме і курку єдину заріже.

Я – комсомолка, але не соромлюсь любови до тата.

Тільки од болю нервово ламаю цигарки.

Вечором тихим, як тигрова шкура смугастим

мріяти буду про гомін, редакцію й Харків.

Їхати буду на станцію в радісний вечір.

Просто в обличчя липневий закоханий вітер.

Треба повітря в гнилизну маленьких містечок,

треба повітря!