Любов і Страх

Світлій пам’яті її…

Як Данту, вічний образ Портінарі

І, як Петрарці, сяяв Лаври слід,

Мені зорить дівочий світлий вид

У життєвому смертному розгарі.

З ним тінню легко промину я в парі

Тоді, як піде вбогий людський рід

До Судії і щастя і обид.

На голос срібний і чіткий фанфари.

Там спинить ясний світ її очей

І брязк мечів і дикий рев людей,

Покличе в рай нічними жемчугами.

Почуєм Бога ми у небесах:

– Дарую вам Я знов Любов і Страх,

Живую землю чуйте під ногами.