Нічний поворот

Ніхто не стріне,

не спитає – звідки,

не підведе стривожено очей, —

лиш підозріло

визирне сусідка

з-за перекошених дверей.

Уступиш ти до темної кімнати,

де сіре ліжко,

як брудний барліг,

стоїть неприбране

і на підлозі знати

сліди чужих —

огидних ніг.

Цвіте герань, —

і в павутинні муха

десь б’ється…

Ти одна, одна.

Ніхто не гляне, не підслуха,

чи ти весела

чи смутна.

Мов корабель,

твоя мансарда

по морю тиші проплива —

і тільки серце,

як петарда,

зболілі груди розрива, —

що десь рясніє сміх веселий,

шумує радість

і тепло,

а ти в запльовану постелю

кладеш запльоване чоло!

Склепила ніч важкі повіки

і в шиби дише гаряче.

Ніхто не схилиться довіку

тобі,

як рідний,

на плече,

не пригадає друзів дальніх,

що десь майнули вітерцем, —

і тільки образи брутальні

тобі палитимуть лице.

Вони повстануть,

як міазми

із чорних шпар,

із вогких плям —

і стиснуть нестерпучі спазми

тебе за горло,

як петля:

для кого молодість горіла,

кому цвіла твоя любов?

Адже ж у тебе – тільки тіло —

п’янючі груди,

гаряча кров!

– Зірви шмаття своє паскудне,

зітри мальований свій рот:

хай буде це —

до чесних буднів

твій небуденний поворот!