«Ми входим в таємне, де світяться очи…»

Ми входим в таємне, де світяться очи,

де вщерблений місяць, як символу знак

того, що таємно, того, що пророче,

того, що не скажеш нікому, ніяк.

Того, хто відчув надсвідомого ритми —

таємні предтечі і кроків і дій,

лиш гірко всміхнутись на гамірні битви

з вузької бійниці у башті блідій.

Печально і світло в зіницях майбуття

по юності в’южній, по мужності дні…

Нам сліз не пролляти на гострих розпуттях,

де марять, і вірять, і гинуть чудні —

Ми входим в таємне, де обриси рока,

де вщерблений місяць, як срібна печать

над тим, що у стиснутім серці пророка,

що обраний бачить – і знать, і мовчать…