«О полку, полку! Гори брані…»

О полку, полку! Гори брані

у тумані моїх очей.

У перевитій кров’ю рані

ще б’є крило і меч рече.

Доволі світлих сліз Горині

у срібній чаші сліз моїх.

Коли ж задумливій Волині

настане іскритися сміх?

Синіє в вічність цвіт билини.

О беззахисно голубий!

Ще зберігають світлі глини

блакить очей і сонце вій.

Ще кожна п’ядь дзвенить на грані

і кожен крок – по струнах ран.

О полку, полку! Поле брані

ще перемиє світла рань.