Дні

За селом – нещира ласка поля

і шляхи в смуглявій самоті…

…Ах, кому лягли ці стерні голі

гострим смутком снитися в житті?

Осінь ось:

журлива жовта осінь

в куряві волочить сірі дні.

– Дні мої задимлені і босі,

чом так рідні знову ви мені?

Вітер грає сірими дротами…

Вітре, вітре… я такий, як ти:

йду кудись, закоханий в динами

і цілую поглядом дроти.

У цю осінь знову мені марить

і когось любити без кінця —

…Хтось такий задумливий і карий

загубився в пізніх пшеницях.

Над життям покинув сірі смуги,

і заплів у жовті стрічні дні.

Ще допише чорну повість плугом

сіроока осінь на стерні,

І мою колись допишуть повість

сірі дні – не плугом, а свинцем…

– Ех, ви, дні, ви, дні мої соснові,

гарно в вас занурювать лице!