Кармелюк

Кармелюк іде,

Аж земля гуде.

Хиляться дуби

В крок його юрби,

А як він ступа,

Як сто пуд, стопа,

Йде землею грім

Попід ним, старим.

Не старий ще він,

Та на всіх один,

Кличе, як у дзвін:

– Нам чи їм – загин!

І встають вони

Рідних сіл сини,

І росте загін.

Ходить дібровою шелест і шум,

Ходить народом і розпач, і сум.

Гнуть свої спини великі й малі.

Панська всіх ласка згина до землі,

Праця селянська, шляхтянські лани,

Тих у солдати, а тих в кайдани.

То, як одна, запалала душа,

Вип’ють усі із пожежі ковша,

В голову вдарить нечуваний хміль.

Дужче зросте, шаленіючи, біль,

Схоплються руки за ніж і за дрюк,

І поведе Кармелюк.