Сонет

Полудень… Степ… Дзвенить усе, дзвенить —

Не знати що… чи трави то, чи тиша…

Лиш зрідка вітерець дихне, полин сколише

І пах важкий нагусне, побіжить…

Понад могили вдалині струмить…

Важкої спеки золото бліде усе ясніше…

Лежить лінивий день… Лежить, не чуть, що й дише…

І обрій синіми крильми не майорить…

Бреду… Ярок… Заросле джерело… каміння… терен.

Мов ящірок хвости оті химерні

Встають з полудня ген хмар різьблені дахи

І блиска над лінивії шляхи…

І тиша… Степ… Дзвенить, дзвенить довкола.

Дурманить пахощами день і думку веде колом.