Землетрус

Це було в неймовірній Еспаньї,

Де земля – золота помаранча,

Там, де трави сліпучо-зелені

І де щічки сеньйор чорнооких

З-під мережаних чорних серпанків

Рожевіші за цвіт мигдалевий

Завдяки найдешевшим рум’янам.

Це було не в суворій Кастільї,

Не у сірім німім Ескор’ялі,

І не в жовтім каміннім Толедо,

Та й не в білих палацах Мадріда,

Де реклама вогненна з’єдналась

З рибним смородом чорних заулків,

Не в гендлярській меткій Барселоні.

Це було на примруженім півдні,

По той бік снігової Сієрри,

Що хребтом своїм дужим і певним

Од північних вітрів захищає

Кучеряві долини оливків,

Темний пурпур розкритих гранатів

І стрункі свічечки – кипариси.

Там кололи бичків сухоребрих

Не в різницях і не на біфштекси,

Бо часник, та ще з перцем червоним,

Правив там, далебі, за м’ясиво,

А на власну утіху й для спорту

Королів там своїх шанували,

В бога вірили твердо і просто.

В тім краю на двох горах розлогих

Дві фортеці старезні стояли,

А під ними – крізь рами віконні —

Мов розплюсканий келих блакиті,

Голубіли озера в долині

Й запліталися сонячні лози,

Наче руки коханки вкруг шиї.

Що в фортеці по цей бік – там ясно,

Мармурові там зали й подвір’я.

Там колони на сонці прозорі

Підпирають мережані стелі.