«Мені журно, що осінь моя…»

Мені журно, що осінь моя

Виноградні листи розіслала, —

Мускуляста рука ратая

У чорноземлю врізала рало…

Мені лячно стежками іти,

Мені сумно співать колискову,

Коли вірю, що осінь – то ти,

Коли знаю – не зійдемось знову…

Порожнеча така навісна,

А тополі безмірно скорботні…

Що мені, ніби буде весна,

Що мені – коли осінь самотня!

Гайвороння сплітає вінки,

Крізь туман розлягаються дзвони —

Таємничі, над край не тривкі —

Лиш торкають розгублені гони…

Гей, болотяна путь ти моя,

Твою рану ніщо не загоїть!

Мені журно, що осінь – то я…

…Ми не стрінемось більше з тобою.