Мати

За селом плещуть хвилі,

За селом розіллялись жита,

А вітряк, що стоїть на могилі,

Ледве-ледве руками хита…

Ходить мати дивитись:

Очі п’ють зеленаве тло,

Годі-годі, старенька, журитись —

Не вернутися сину в село!

Як упала роса на ярини,

А місяць сховався за млин —

Розплескався багрець у долині:

У житі упав тоді син.

Мідним блиском зоря

(А на груді – запечені рани!)

На кашкеті ще довго тремтіла…

Ось тепер – вечорів, тумани

Пливуть кораблями

На пісок зелених житів.

Все вчувається їй:

То розмова знайома, то спів.