«Тіні росяні упали по долині…»

Тіні росяні упали по долині,

Тіні чорнії від гірних верховин

І закрили очи орхідеї сині,

І заснули в лоні голубих долин.

Вітер десь цілує жовті бальзаміни,

Наркотично диха їх цілющий цвіт,

Пахощами п’яний вітер геть з долини

Полетів і пестить мовчазний граніт.

Тіні росяні у місячнім промінні

Зблідли, затремтіли, злякані чогось,

А їх чорні шати в камні самоцвітні,

В іскри рос брильянтів став квітчати хтось.

По стежках кремнистих, в диких скелях гірних,

По слідах незримих голубих сновій,

Пропливає хмарка-згадка дум вечірніх,

Казка нескінчена вечорових мрій.

Я люблю вслухатись в тихі співи ночі

І ловить нюанси зоряних казок, —

Образи прекрасні, образи співочі,

Навіває вітер, п’яний від квіток!