Горе

У кинутому будинкові хтось ткав тонко павутинне зойків.

Там десь під землею у вогкій пітьмі льоху, під вагою семиповерхового будинку невимовно боліла чиясь душа.

Там у темному важкому повітрі зотлівало чиєсь серце і навіки одцвітала чиясь Радість.

Що ж то за сила споріднила мою душу з невідомою душею?..

…Я дізнався чиє страждання кривавилось у тих зойках – конала маленька схудла больонка…

Вона тягла тоненьку нескінченну ноту повну невимовної розпуки.

А коло неї плазували сліпі цуценята, шукаючи матернього лона.

Та мати не могла нагодувати дітей, вона була достоту виснажена голодом…

Вона конала тілом і зотлівала душею на огнях матернього горя…

…Зрозумів я, що споріднило мою душу з темною душею пса…