Осінь

Павутиною синьою хмар

Небеса перетягує осінь.

І не палить вже сонячний жар,

Не розпатлює сонце волосся.

Широченні степи золоті

Поринають у обрій далекий…

Тиша. Тільки у тиші отій

Концертують під небом лелеки.

Їх курликання й клекіт сумний

Навівають нудьгу на прощання.

Я вслухаюсь, і тоскно мені,

Що навколо так раптом все в’яне…

Сном вповите село. На селі

Сумно виє собака, мов плаче.

Згуки тануть у сірій імлі,

Й затихає ридання собаче.

Сонце загнано в череду хмар

І на землю виглядує журно.

Туч безмежна дібралася тьма,

Обгортає дні, наче до штурму.

Люба осінь! Гей, сіра пора!

Розганяй свої чорнії шати.

Ти кодексу законів не зрадь:

Свої сірі скорочуй вже штати!