Забув

Знов – моє пекло, моє небо

У камінь скутая земля…

Це міста. Тільки міста треба…

Забув, як пахнуть там поля…

Забув, як верби сплять вад плесом,

Які тії мляві вітряки:

Часу й вітрів слухняні весла…

Як давнина, – глухі такі…

Забув, як пахне лан той житній,

Як глибша, таємніша смерк.

Дух немоторний старосвітній

Давно помер, —

Нам світ – це рух горіння, туга,

Жага, і солод, і вогонь…

Нам світ: – надій сім-барвні дуги —

І певнеє стерно в долонь.