Золоте дитинство

Мені наказано сидіти,

Пшеницю миту стерегти…

А на луці попові діти

Стрибають, мов коти.

В траві розлігся день червцевий,

Примружив очи голубі:

Як вільно горобцеві

Цвірінькать по вербі!

Як вільно вітрові котиться

По врунах у степу!

А ти – біля пшениці,

Мов сірий цуцик на цепу…

Покинути б тісні городи,

Та з вільним вітром – у поля!

Але господар

Не дозволя:

Бо мати на поденній полють —

Зо мною на харчах…

…А попинята очи колють —

– Старча, старча!

Дивись, коліна драні.

А бриль носив мабуть ще дід.

– Ну, подождіть ви, куцоштані,

Дійду я літ!

Я позбираю – до галузки —

Дитячі болі й збережу.

І вже напевне вам мотузку

З них золоту зв’яжу!