«Меди, що ми пили, і губи, що любили…»

Меди, що ми пили, і губи, що любили,

і золоті сади, де слалися столи,

одграли, одцвіли… В сади одзолотілі

задумливі шляхи чужинців привели.

І дивиться село обличчям білим-білим

кудись, де тліє день і настає імла…

Покинуте гніздо – над тим острішком милим,

де вечір прилітав на райдузі крила.

І дивиться село з-під білої хустини

на срібний слід полозь, що завезли життя.

О тіні гордих чол, що збуджували стіни!

Куди ти проллялась, о чашо золота?