Весняна трилогія

1

Весна ще далеко була.

І тільки слабі мерехтіння

Її понад горами в далі

Про неї ще скрито звіщали,

Неначе крізь сон і маріння.

Весна ще далеко була.

Ніщо ще ніде не цвіло.

І вихри неслися тужливо,

Та й хмари тяглися юрбами,

Лиш деколи цвітними снами

Вставали привиддя шумливо.

Ніщо ще ніде не цвіло.

Та серце моє ожило!

Мов річка, звільнившись од льоду,

Мої почування проснулись

І знову піснями загули —

Нові, ще незнані ізроду, —

Бо серце моє ожило.

2

Мов дитятко, що, скупавшись у джерельці,

На сріблястий виходить на пісок, —

Виринають почування – по перельці

У гірлянду в’яжуться, у ланцюжок.

Знову повно в моїх грудях любих співів,

Наче би злетілись із садків пташки.

Та ще сумно і далеко дні щасливі,

Й у весни непевні і маленькі ще ніжки…

3

Блукаюся… голублюся

З житами серед нив…

То вийду з них, то згублюся…

Зі мною синєгрив…

Прийдешнім чимсь клопочуться

І вітер і жита…

Шепочуться… Лоскочуться…

І де ж тут самота?

Жучок бринить над колосом,

Немов таємний маг…

Я йду і тихим голосом

Приспівую отак:

Блукаюся, голублюся

З житами серед нив…

І наче вперше люблюся,

І наче б ще не жив…