І знов

1

І знов… – блаженна тиша нив

і в неосяжнім полі-морі

вітрів розпещених приплив

на беріг вечора…

…і зорі.

Вся синьоока, темна ніч,

– як молодість твоя ваблива…

… тепло вечірніх наших стріч

і слів ласкавих, слів щасливих.

2

Трюмо… Парфум пахтіння ніжне…

І оксамит старий… старе саше…

І слів і рук ласкава, тепла збіжність,

– Щоб болю не торкнутися лише б.

Текли зповільна нам оці години,

як час, як води… Як усе життя!..

Як давнього ті темнії глибини,

останні вже. Навік. Без вороття…

3

І знов людей – вітрів нестримні – дикі орди

– тесальники землі – пани і торбарі

І погляд ваш… уст виріз такий гордий —

герб зорь, Стрілець над нами угорі…

Це б цілувати рук слабких і диких

останні пута… Пити уст гірких

і слів гірких, звичайних слів, великих

останньої отрути ясний гріх…

4

…І ніч прийде… і знову путь…

страшна, таємная, незнана…

А нам в цій тиші не зідхнуть,

ні випростатись нам, – кохана!

І біль такий. Останній біль!

– то ж чуть, як плине місяць, зорі…

Чекає бурь мовчання піль —

і стигнуть дні шкляні, прозорі…

5

В цю мертву тишу, в ніч німу

прийде, – постукає у двері

нахабний ворог… Де ж візьму?

І з ким піду?.. І де тепер ви?..

Це вам ні свят, а ні музик! —

серпи, ножі вам, діти горя!

І ваш слабкий, розпучний крик

десь, в тім незбагнутім просторі…

6

…І вже щербата і безсила пристрасть…

і серце, – моє серце на піску,

мов хижа риба… Блискавиці бистрі

із миті в мить…

І бурі у танку…

А ваших уст той гордий, скорбний виріз…

Долоні теплої пестлива глибина!

(Ці дні останні – неможливий вираз…)

І знову, біль – останній крик, – вже з дна!..