Звіриная кров

Співає од віку Звіриная кров.

Од віку. Од темних, од хижих дідів.

Хтось кинув нащадкам страшну

Хоругов, —

Безумне Прокляття із пітьми віків, —

І от заспівала звіриная кров…

І от заспівало залізо і мідь.

Навколо, усюди. Внизу, в вишині.

Хто світлим родився – серця погасіть!

Хто слухать не в силі – згоріть на огні!

Бо кров’ю співають залізо і мідь.

І завше. О, завше! Століття, віки.

О, чорна легенда! О, казка страшна!..

Течуть, висихають великі річки,

Лиш вічно говорить Прокляття луна,

Лиш дихають кров’ю минулі віки. —

Залізом, і міддю, і голосом труб!..

І кличуть безумних, сп’янілих зовуть

На дикі турніри, до помсти, до згуб…

І падають трупи… І трупи гниють…

А Кров шаленіє у голосі труб…

А Кров скаженіє – звіриная кров!

І тіні танцюють кривавих дідів.

І з ними несем ми страшну хоругов,

І всі ми закляті Прокляттям віків…

А Кров скаженіє і п’є нашу кров!..