Врятовані з Віфлеєму

Воно не знало, де зосталась мати, —

Чи у степу, чи там, де бій гримів —

Таке мале, біляве і кирпате.

Хлоп’я із краю тисячі громів.

Там рвались бомби – він сміявся радо.

Ходила смерть – він грався у квача,

Дитинство, пройняте свинцевим градом,

На щастя, смерти ще не поміча…

Ми підійшли – всміхнулись тепло очи,

Примерхлі трохи в тисячі громів; —

І той, хто смерти розуміть не хоче,

Дитячим серцем друзів зрозумів…