Труп

Я не можу читати книгу, коли вона сморід і труп,

Холодні, як жаби, і мертві очи у неї…

Ось ти лежиш перед мене, – ти, черевата книго,

Розкидала ноги і я тебе мушу прийняти,

Ти, товстошкура, і серце твоє обросло бездоганним салом,

Живіт твій одвис і самозадоволено труситься.

Сотні сторінок і мілійони літер єднаються духом ситої дурості,

Міцно петля затягається, змащена жовчю буденною,

В коло замкнулось твоє красномовство розбещене.

Жінки товстоногі і товстогубі розхристали ноги і казяться бішено

Із товстозадими хамами…

Хто усміхнеться з сторінок твоїх затяганих?

До всього живого, крім мертвого, – хто руки простягне?

Друзі мої, товариші, і хто вірить – повірте:

Променю сонця й повітря легкого не бачила ця полуночниця —

На пуховиках, за тяжким оксамитом, під кокаїном вона народилась,

Потом солоним від неї не пахне і об мозолі вона не обтерлась,

На ній не стояв баняк з кулішем і хліба окраєць, як монумент, не висився

Книгу про працю належить читати сьогодні,

Про життя й чоловіка,

Я не про смерть і раба…