«Я люблю десятчану сорочку…»

Я люблю десятчану сорочку,

Як матусю далеку свою…

Виряджала в чужу стороночку,

Виряджала й прощалась в гаю.

Гомоніла про голод, про злидні,

Про роззуте життя вдовине.

– Приїзди по весні

Хоч на три дні

Та провідай мене.

Та шануйся, шануйся, синочку,

Не заводься з чужими людьми…

А на згадку про мене сорочку

Ось візьми.

Це з своїх конопельок

І робота своя… Далебі —

Цілу зиму сукала куделю

На сорочку тобі.

Ти ж… Як будеш в неділю вдягати

Цю сорочку, – згадай:

Десь далеко в селі стара мати

Вигляда…

Видно, щось ще сказати хотіла —

Про турботне самотнє життя,

Та змарніла верба затремтіла,

Ніби хворе дитя.

Як заміривсь розхристаний вітер!

Нахилив дерева, захитав:

Він сліди зашкорублого літа

Замітав.

Я пішов, а матуся сплакнула:

– Не забудь, пам’ятай.

Темна ніч огорнула

Темний гай.