Петро Голота

Справжнє прізвище Петро Мельник. Народився 12.07.1902 р. в передмісті Єлисаветграда Балашівці (тепер у складі Кіровограда) у бідній селянській родині. Через нужду Петро не міг ходити до школи. Читати й писати навчився самотужки, випасаючи днями череду. З дитячих літ захопився книжками, у нього також виявився потяг до малювання. Згодом Петро склав екстерном іспити за курс навчання в Єлисаветградській чоловічій гімназії.

У 1921 р. видав першу збірку віршів «Тернистий шлях до волі і освіти». Наступного року вступив до «Плуга».

Петро Голота був доволі активним письменником. Він видав збірки поезій «Степи – заводові» (1925), «Пісні під гармонію» (1928), книгу поем «Будні» (1928), збірку нарисів «В дорозі змагань» (1925), збірку прози «Бруд» (1929), роман «Сходило сонце» (1930).

На початку 1930-х був репресований, звільнився перед самою війною. Про свою долю він написав у вірші «Почуй мене, брате»:

…Весна десь шумить

робітнича,

А я у залізнім полоні…

У мене ось на долоні

Веселий од сонця

промінчик.

Я руки свої простягаю,

Крізь грубі, заржавлені

ґрати,

До сонця привіт посилаю:

– Почуй мене, брате!

Під час війни працював у редакції прифронтової радіостанції «Дніпро». Після війни був кореспондентом газети «Соціалістична Харківщина». А далі переїхав у м. Снятин Івано-Франківської області.

У музеї Марка Черемшини у Снятині експонуються ілюстрації до творів письменника. Близько сорока акварелей написав Петро Голота.

Помер 8.11.1949 р.